Ведуча

Діти, давайте сьогодні поговоримо про країну, в якій ми живемо. Як вона називається? (…) Так, це Україна. Тому хто ми за національністю? (…)

Тож давайте разом заспіваймо гімн України. Встаньмо на ніжки, прикладемо ручку до серця, бо так робить кожен народ, коли чує головну пісню своєї країни.

ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

П. Чубинський

(діти стоячи підспівують)

Ведуча

В кожної країни є своє місце під сонцем, свої кордони, які народ оберігає від ворогів.

Тому пропоную вам разом скласти мапу України.

ГРА «СКЛАДИ МАПУ УКРАЇНИ»

(збирають із пазлів)

Молодці, зробили все правильно.

Діти, а як називається місце де живемо ми? Так, село Новопавлівка. Давайте пошукаємо крапочку на мапі України, де ж ми знаходимося? Вірно, це ми, наше рідне село.

Давайте сядемо рівненько, сьогодні поговоримо про символи нашої країни, давайте пригадаємо три основні:

Діти

Прапор, гімн, герб. (Показ)

Ведуча

Правильно.

В кожного народу є своя земля. Україна теж має свої землі, які належать лише українському народу.

На землях Приморського району живуть не тільки люди, а й тварини: заєць, лисиця, вовк, кабан, тхір степовий, ондатра, мишівка степова; а також птахи: фазан, гуси, чапля, лунь польовий, перепілка, качки, голуби.         (Картинки)

(Хтось тихо приспівує)

Ведуча

Діти, чую, хтось до нас іде. А, це наша подружка Олеся.

(Виходить лялька з кошиком)

Олеся

Чую пісню українську, чую рідні голоси,

Ніжну мову солов’їну – нема більшої краси!

Ведуча

Так Олеся, мова наша дуже співуча та приємна! Що ж ти нам принесла, у кошику?

Олеся

Принесла вам символи України, тож послухайте уважно загадки.

1) Проливала дрібні сльози молода дівиця,

Полоскала довгі коси у чистій водиці. (верба)

2) У вінку зеленолистім, у червоному намисті,

Видивляється у воду на свою хорошу вроду. (калина)

Правильно.

У народі кажуть: «Без верби та калини – нема України!»

Ведуча

Так це наші особливі символи, символи природи рідного краю. Так, у різних народів є своє улюблене дерево. Наприклад, у канадців – це клен, у росіян – берізка, а в нас – верба та калина.

Отож, верба - це високе струнке дерево.

(Фото, або гілка верби. Розглядання)

Ведуча

А де росте верба у нашому селі, хто бачив? (…) Правильно, вона росте на берегах річки, біля води. А чому її там саджають? Тому що верба тримає вологу та не дає річці висихати. Ще в давнину помітили, що там, де ростуть верби, - чисті джерела, бо верба – це природний фільтр.

Верба – це символ життя, бо це дерево найпершим прокидається від зимового сну. В останню неділю перед Великоднем люди освячували в церкві вербові гілки, легенько били ними одне одного та промовляли:

Не я б’ю – верба б’є,

Не будь сонливий, до роботи лінивий.

Олеся

Діти, а які ви знаєте прислів’я про вербу?

Діти

Будь високим, як верба, а багатим, як земля.

Де росте верба, там житиме і ріка.

Де срібліє вербиця – там здорова водиця.

Ведуча

Так. Воду для пиття брали з криниці з під верби. (Картини верби над рікою) На дно криниці клали вербові дошки чи гілки. Це знезаражує воду, поліпшує її смак.

Верба також очищує і повітря, бо квіти верби (це маленькі пухнасті «котики») мають багато пилку.

В Україні здавна з верби виготовляли музичні інструменти: кобзу, бандуру З вербової деревини виготовляють меблі, човни, ложки, вулики. З лози плетуть кошики, хлібниці, тини. (Показ фото виробів із верби). Верба – дерево цілюще, настоянка з вербової кори знижує температуру.

Ведуча

Настав час розім’яти наші ніжки.

Фізкультхвилинка:

Сильний вітер до землі (махають руками)

Гне дерева молоді, (присідають)

А вони ростуть, міцніють, (піднімаються)

Вгору тягнуться, радіють. (стають навшпиньки)

Молодці малята, тож давайте станемо та дружньо заспіваймо про вербу!

ПІСНЯ "ВЕСНЯНІ КОТИКИ"

1) Сірі, сірі котики, сірі наче дим,

Посідали котики у рядок один.

Розпушились котики, вже їм не до сну,-

Виглядають котики із кущів весну.

Приспів:

Котики, котики, хто вас так назвав?

Може кому, котики, ви сказали «няв»?

Може кому, котики, ви сказали «мур»?

Ну признайтесь, котики, хто, коли це чув?

2) Пахнуть, пахнуть котики теплим вітерцем,

Пахнуть, пахнуть котики ніжним деревцем,

Пахнуть, пахнуть котики світлом і добром,

Пахнуть, пахнуть котики маминим теплом.

Олеся

Яка весела пісенька!

Ведуча

А тепер сідайте поговоримо про другий символ України. Як він називається? Правильно – калина.

Діти, а про калину ви знаєте прислів’я?

Діти

Білий цвіт калини – радість України.

Пишна та красива, мов червона калина.

Милуйся калиною, як цвіте, а дитиною, як росте.

Ведуча

Такі гарні добрі слова.

Калина – це невисокий гарний кущ. В природі вона росте в лісі біля річки. Українці обов’язково саджали кущик біля хати, прикрашали хату китицями калини, малювали калинові ягідки, пекли пироги з калиною. Навесні кущ цвіте білим пахучим цвітом. Його порівнюють з дівчиною у вінку. Восени ягоди дозрівають я стають червоними та соковитими, мають гіркий присмак. З деревини роблять сопілки, колиски. Чай з калиною швидко вилікує від застуди.

Існують різні легенди про калину. Ось одна із них

Легенда про калину.

Наскочили татари, захопили у полон дівчат і погнали у неволю. Була серед них і Марина - найкраща дівчина. Одного разу втекла вона від охорони вночі. Як тікала, то зачепилася своїм червоним намистом за гілочку. Розірвалася нитка і там, де впали намистинки, проклюнулися навесні тоненькі пагінці, що стали потім розлогими кущами калини.

Навесні буяють білизною, наче наречені, а восени палахкотять цвітом любові до рідної землі.

Гірка калина, як доля у неволі, і гарна, як рідна матінка-земля!

Олеся

Яка цікава історія! А я ще знаю, що зернинка калини формою дуже нагадує серце.

Ведуча

Це правда, і навіть зерна калини червоного кольору.

Мабуть тому калину порівнюють із лагідною дівчиною з добрим серцем.

Олеся

Малята, а давайте танцювати, мені так добре так весело!

Ведуча

Давайте водити хоровод!

«ОЙ, Є В ЛІСІ КАЛИНА»

1)Ой, є в лісі калина,//

Калина, калина. Комарики-дзюбрики, калина.//

2)Там ходила дівчина//

Дівчина, дівчина. Комарики-дзюбрики, дівчина.//

3)Цвіт-калину ламала//

Ламала, ламала. Комарики-дзюбрики, ламала.//

4)Та в пучечки в’язала//

В’язала, в’язала. Комарики-дзюбрики, в’язала.//

5)Ой є в лісі калина//

Калина, калина. Комарики-дзюбрики, калина.//

Ведуча

Ну що ж ви нового дізналися, діти? Давайте разом скажімо: 

Без верби та калини нема України!